Голос-Інфо

A+ A A-

"Мистецтво - не бруківка", - Володимир Мулик про недооціненого франківського художника (ФОТО)

Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

Івано-Франківськ є містом, яке може безперервно вихвалятися своїми видатними мешканцями. 

Ну такий у міста ґрунт, що породжує таланти.

Вчора, 23 листопада, в Івано-Франківську відбулася визначна мистецька подія. І мова не про відкриття пам’ятника видатному франківському художнику Опанасу Заливасі. Хоча, певний зв’язок між відкриттям пам’ятника й означеною подією все ж є. Йдеться про відкриття в Краєзнавчому музеї Івано-Франківська персональної виставки видатного майстра, художника, вчителя Ореста Заборського.

Орест Заборський народився у 1947 році в Станіславі. Тепер місто називається Івано-Франківськ, що багатьом не подобається, бо з перейменуванням міста трапився наче розрив епох. Одні люди народилися у Станіславі, інші вже в совковому Івано-Франківську, що, безперечно, зумовило подальшу долю міста та його мешканців, але, наразі, мова не про це…

Ореста Заборського мистецтвознавці означують як художника-модерніста. В його роботах присутні - кубізм, експресіонізм, постімпресіонізм. Втім, не цурається художник і реалістичних речей, дуже вправно малюючи, наприклад, портрети, чи натюрморти.

У 1967 році Орест Забоський закінчив навчання в Одеському художньому училищі ім. М.Грекова, в яке поступив, ще не маючи навіть паспорта, то ж грошові перекази від батьків з Франківська отримував за свідоцтвом про народження.

Після Одеси був Львів  – поліграфічний інституті ім. І.Федорова, який Орест Заборський закінчив у 1972-му році.

З 1974-го року почав працювати вчителем малювання в Дитячій художній школі. Всі хто вчився в Ореста Заборського (а серед його учнів багатьох митців, серед них були й ті, хто сформував художню складову «Станіславського феномену»: Ярослав Яновський, Ростислав Котерлін, Анатолій Звіжинський) до сих пір дякують вчителю за неперевершений викладацький дар. Автору цих рядків пощастило знати Ореста Заборського від дитинства, що, зрештою, й спонукало до вибору - стати художником. Учнем майстра був і нинішній очільник обласної НСХУ Микола Якимечко, який на відкритті виставки низько вклонився вчителю, дякуючи за науку.

Орест Заборський брав участь у республіканських, всесоюзних і міжнародних виставках з 1969 року, але понад чверть століття утримувався від персональної виставки. Перша масштабна персональна виставка Ореста Заборського відбулася в Івано-Франківську в 1986 році, в тому ж таки Краєзнавчому музеї в міській ратуші Івано-Франківська. Що цікаво -  тоді не вдалося представити частину робіт, бо їх не пропустила офіційна цензура.

Взагалі, питання цензури в СРСР заслуговує окремого тексту, але побіжно можна згадати, що пильне око цензорів торкалося всього. І не останню роль в цьому відігравали тодішні керівники творчих спілок.

В умовах тотальної цензури художнього процесу Орес Заборський, який на той час вже освоїв львівську графічну школу, звертається до створення книжкової графіки, де було більше можливостей для творчого самовираження та формальних експериментів. Так з’являються малюнки до книг Ю.Марцинкявічуса «Кров і попіл», Р.Юзви «Біль», Я.Гладуна «У світі рослин», Л.Українки «Лісова пісня», Р.Джованьолі «Спартак», до «Міфів та легенд древньої Греції» та творів Т.Шевченка, С.Єсєніна, Уолта Уітмена, Едгара По, О’Генрі, В.Стефаника, Жозе де Марії Ередіа. Художник опановує різноманітні техніки - цинкографія, лінорит, дереворит, офорт. А ще створює багаточисленні екслібриси для колег-шанувальників книг.

Отут слід зупинитися й акцентувати на універсальності Ореста Заборського, як митця. Живопис, графіка - йому все вдається. Рисунок олівцем, офорт, натюрморт, портрет, абстракція… Та будь що… І все неперевершене в своїй досконалості. Виставка представлена в Краєзнавчому музеї це наглядно показує. І що цікаво - не виникає жодного відчуття еклектики, тому що всі роботи ретроспективної виставки гармонічно доповнюють одна одну.

Багато відвідувачів вистаки зазначали, що центральним твором експозиції є картина «Танці», завершена художником в 1971 році. На картині, до слова, зображено кілька реальних персонажей. Наприклад брат художника Володимир. Та й для себе митець знайшов місце на полотні.

Як згадує сам Орест Заборський, замальовки для картини доводилося робити на міських танцях потайки, щоб не побили. Про фотографування мова взагалі не могла йти. То ж художник сідав десь в темному кутку зали й робив замальовки в блокнот.

В художній школі О.Заборський, окрім основної програми навчав дітей головного – того, що мистецтво – це вільний дух, і на цій території собі можна дозволяти все. На його уроках не було менторства, він поводив себе з дітьми, як з рівними - як художник з художниками.

На жаль, учні не могли повністю оцінити весь талант свого вчителя, оскільки спорадична участь в групових виставках не могла дати повного уявлення про талант митця. Автору цих рядків пощастило більше. Я мав можливість бувати в майстерні художника від самого дитинства. Пригадую, що найбільше мене вразила картина з триптиху «Байда Вишневецький. Петро Калнишевський. Іван Сірко» (1969 рік), а саме Байда. Козак який летить над вражим містом, вражав незламністю духу та силою.

Зрештою, про Ореста Заборського можна писати багато, тому що є про що писати. І про його скромний характер, і про його добру вдачу, і про його почуття гумору, і, нарешті, про його творчий доробок, який є чималим. Але хотілося б повернутися до згаданого пам’ятника Опанасу Заливасі, з яким, до слова, Орест Заборський приятелював. Заливаха навіть намалював його потрет.

Це добре, що влада Івано-Франківська відкрила на Сотці пам’ятник видатному франківському художнику Опанасу Заливасі, котрий, на жаль, помер ще десять років тому. Питання в іншому. Чому жодного представника влади не було на відкритті виставки іншого видатного франківського художника - Ореста Заборського? Чому не було маси телекамер, чому міський голова не покрасувався перед телевізійниками і не привітав непересічного мешканця міста з персональною виставкою? Де були представники Департаменту культури? Чи для них це не культурна подія? Чому, зрештою, ми починаємо згадувати про видатних мешканців міста, коли їх вже нема з нами? Чому не вшанувати тих, хто ось тут, живе й творить поруч з нами? Втім, боюся, що всі ці питання цілком риторичні…  

Адже жили в місті окрім Заливахи ще Денис-Лев Іванцев (помер 2003 року) та Михайло Зорій (помер в 1995 році). В останнього єдина за життя експозиція відбулась в тому ж 1995 році, за кілька днів до смерті. Ах, їхніми іменами тепер назвали вулиці? А за життя? Хто їх шанував за життя?

То ж воно, звичайно, варто привітати Ореста Заборського, що, за сприяння незалежного Центру сучасного мистецтва та його керівника Анатолія Звіжинського, в нього відбулася масштабна персональна виставка в Краєзнавчому музеї. Варто подякувати керівництву музею за сприяння й надану площу. Але варто задати владі й питання викладені вище.

Хоча… Мистецтво, воно, звичайно, не бруківка, воно вимагає розуміння й більш тонких підходів.

Автор статті: художник і журналіст ВОЛОДИМИР МУЛИК 

Останнє редагування

Add comment


Security code
Refresh

МИ НА YOUTUBE

КУРС ВАЛЮТ

залишайся на зв`язку

    you  vk-new  fc  od  tweet

Вхід

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї без посилання на сайт, суворо заборонено.